Світлій Пам’яті Колодзінського Михайла і Коссака Зенона — Вояків Карпатської України
Чекаємо вістей од Вас… Позавчора, ще вчора,
ще вранці сьогодні — лунали етером, пливли
і поклики Ваші і звіти, що горстка хоробра
дотримує поля, злинає у бій — як орли.
І раптом німує етер… Нема переклички…
Минають тривожно години: Ось вечір… Вже ніч…
“Ні вітру, ні хвилі” од Вас — і сіріють обличчя,
Під оливом тиші згинаються обриси пліч.
Допитливо в очі знайомих, чужих споглядаєм,
листаємо поквапно плахти вечірніх газет,
шукаєм в рядках, між рядками — чи хоч вістки немає?
І думи дуднять — мов хурґони, вгорнуті в брезент.
Розтерзані болем, на хвилі всіх радіостанцій
серця ми наводим і нерви — чуткіші антен:
Чекаємо вістей од Вас… Тож уже приостанці
ми раді б почути про Вас, що далеко ген-ген
хоч спінене з люті, зненависне слово наруги
із станцій ворожих! То знали б тоді ми, що все ж,
що все ж таки б’ють ще гармати на скелі, яруги —
і має пошарпаний прапор з нездоланих веж!
А так… ні стрільби крісової, ні гомону навіть
далеких гармат… І даремні усі молитви.
Німує загрозливо тиша — і чавить — і давить,
вичавлює серце дощенту: То ж кров наша — Ви!
Чекаємо вістей од Вас… Чи живі чи здорові? —
О ні! Не про те! Хай раниться серце, печче!
Ми прагнемо знати:
Чи руки ще дужі до зброї,
чи горстка одважна звитяжно змагається ще!
