Вже сирени на од’їзд гучний затрубіли:
— Золотий, буйний стяг піднесіте!
Б’ється серце і рветься у білих вітрилах,
як вітер…
— Хто сказав, що залізні оці кораблі
Це не наші човни паперові,
ті колишні, що ми їх зряджали малі
на потоки — під бурю і повінь!
Ті колишні, що з сіл ми проводили їх —
молоді, повні віри, невтомні —
в буйний світ образів, в неодкриті краї,
на далекі моря невідомі!
— Хто говорить, що мрії не сповнились смілі? —
Наша фльота іде в океани!
Б’ється серце і рветься у білих вітрилах
в незнане…
