Сп’яняла мить, мов теплий приторк тіла,
У пальцях пах листок протертий м’яти.
За поцілунок крадений хотіла
Обранка вуха хлопцеві нам’яти.
Та потім щасно бралися за руки
І бігли в гаю прозелень іскрясту, —
Щоб знов зустрівшись по роках розлуки,
Топтати поспіль синій кипим рясту.
