Кишать і клубляться темничні двори
живлом, що сласне бурі й неспокою:
злорадним братством й молоддю палкою
й пометом всяким людської потвори.
І спільних днів і леж закон суворий
не раз тут зводить в’язнів двох з собою —
і думи й ходи в’яжуть їм дружбою
визнання їх і раді суговори.
Та роки йдуть — все ялові та й хмурі —
і в мить якусь зненавидять посполу
свій порух, слово й погляд кожен друзі.
І при осяянім крізь ґрати мурі
дві тіні зваляться вночі із полу
в роз’яреній скривавленій напрузі.
