На світлих ранків білоцвітній скатерті,
у пеленах, що прозолоть навсоння
їх ткали невсипущі мрії матері,
леліткою яснолеліє — доня.
Над нею пливом оболоки синяви —
блакить в очах і синь очей в блакиті —
і щитиком лискучим, неполинялим
веселе сонце мерехтить і світить.
В гаях зозулі виграють червінцями,
кують талан багатий, долю — доні
і серце чаром сповнене по-вінця їй
віщує ворожілля із долоні.
Метіллю цвіту світляні метелики,
і маєм крилець майка майоріє,
і пахом чебрецю жучок очмелений
на пальчики наважує дрібнії.
І тільки ж плигне зайчик ясен променем
на синь очей — то схлипом устка раптом, —
допитливо дивують і васильки й ромени,
жучок лукавий нишкне винувато.
І вже до доні — добрі, щонайближчі їй
злинають білі руки голубами,
і радісним, ясним, барвистим блищиком
тремтить над нею світле серце мами.
