Ой, я не вернуся, бо роду боюся,
Кого сподобала, того тримаюся!
Із пісні про смерть дівчини, що помандрувала з чужоземцями
І вроди чар, і пал твоїх долонь,
і рутяний вінок ясної влади
ти дарувала, як із гір Геллади
в Кольхіду зоряну забрів Язон —
чужинець буйний, захватний, мов сон.
Йому — посіявши між людом зваду —
здала ти світлий скарб святого саду
і брата вбила, що здійняв догонь.
В новій отчизні чарами єхиди
і їддю зради добилася долі
коханням гріти твань старечих тіл.
І прогану, під зорями Кольхіди,
тебе живою закопали в полі,
осиковий убивши в серце кіл.
