Текло три річки під калиновий міст:
Перша водяна,
Друга молочна,
Третя кровава.
Із замовляння від крови
Сміявся ти колись у вічі смерті
і буйний злу її здолати марив
і ряст зелений назлість костомарі
топтати рвався визивний і впертий, —
поки у двері, чаром слів заперті,
не вдерлись злидні й облудом кошмарним
тебе морочити не стали мари
не три, не дев’ять, літ десяток третій.
І нині зимно вже. Лягає морок
на твій замрячений, осмерклий погляд,
на серце журне, зморене до решти.
І мирним, наче потойбічним зором
морозну рвешся зглибити непроглядь
і — не здолавши — у темряві мреш ти.
