Радісно дуже дзвіночками коні,
Хлопчики з криком розносять різки,
В вікнах широких якоїсь цукорні
Злото-червоно-зелено лямпки:
Чорт із кутка, з-за вогняної маски
Вічно показує довгий язик,
Далі Микола – з леґенди і казки,
Кращий суворих святіших владик.
Вся борода його біла, із вати,
З цукру предовгий пастирський той жезл,
Зі станіолю фйолетного шати,
З шубами срібних наверхніх одеж.
Я — і маленький роззявлений ротик
Дивимось в казку мінливу вікна:
Тут же із різкою ще один чортик
Й менших, ще менших громада страшна.
Радість у мене, мов білі паяци,
Що тут одважно мчаться з гори…
В що ж задивився і ти так гаряче,
Хлопчику любий, що цілий гориш?!
— Гей, та ж накладено горами дива:
Все чародійні скриньки й торбинки,
Що в них замкнути хвилина щаслива
Вміє дітворі і світ і казки.
Граються сяйва червоні, зелені, —
Спомини барвні промінням сную:
Ось я — малий ще — показую нені
На Свят-Миколи торбинку свою.
В ній же і яблука й фіґи й горіхи
І чоколяда і пачка бонбонс
Й щось невловиме для моєї втіхи —
Книжка з таємним ім’ям: Робінзон.
Казка сміється весело, невтомно,
Враз коло мене хтось: мамо, відай,
Що у великому панові тому
Щось уночі принесе Миколай?..
Й мимо проходить з очима ясними
З кимось за ручку мале янголя…
Пан цей великий — дивлюся за ними,
В грудях же серце, мов чортик — гуляй.
Згадую дівчинку любую одну
Синії очі у неї такі.
Десь вже далеко вона — і сьогодні
Тільки до неї дороги дзвінкі.
Скажу я серце для неї зробити
Все з чоколяди, з тайни і з мрій,
У станіоль пурпуровий обвити
Й слово одніське замкнути у нім.
Рано — як дівчинку любу розбудять,
Втішиться дуже, неначе дитя:
В чоколядовому серці тім будуть
Замкнені, може: і світ весь, і я…
