Ніль моїй коханій, як завжди, на 10-те листопада 1969
Минуло двадцять літ в землі заокеанній.
І знов, як дома ще, Соловейґ моїй коханій
Рядки ці подаю, що їх у строфи сплів —
На день щорічний Твій — з любистку й любослів.
І знову разом йдем осінніми стежками
Крізь листу буревій убрід — і перед нами
Ідуть сини і зять, донька й невістка йде
І роєм поруч них насліддя молоде.
І з пелюсток-пелен, як промінь на світанні,
Злинає, квітне нам найперший усміх Тані,
Найменшої з онук… І радісна теплінь
Сповняє нам серця й окрилює в далінь.
