I
То цвітом липи пахнуть вечори,
дурманять пахощами м’яти —
і в’януть нам уста з жари,
з жаги — як цвіт троянд зім’ятий.
І в млі пахучих ночей голубій,
в безтямі любого полону
холодним приторком обійм
серця нам — як земля — холонуть.
II
То папороть вогнем цвіте, ряхтить
В таємних полуночі глибах —
І нам уста розпалює у мить
Одурливим цілунком прибаг.
І палом палить — поки ніч ясну
Похмільним куревом омани
І посмаком терпкавим полину
Не заснує липневий ранок.
