Ой, нема, нема ні вітру ні хвилі
Із нашої України…
Т. Шевченко: Кобзар
Усотаний у твань і баговиння
мізерних слів і мислей цвіль і слизь,
в безвивідь буднів грузнеш. Глухо скрізь,
і меркнуть блідо крижаним промінням
колишні зорі. Сміття і плавиння
збирається на плесах, і в розріз
йдуть ночі з днями і недобра гризь
нам роз’їдає дружбу і сумління.
Пручаєшся, в обридлій рвешся сіті,
як визволу, немов рятунку ждавши
ковтка ясного, чистого повітря.
Та всюди глуш і тиша мертва в світі,
бридня ненависти й підозри завжди —
і ні звідкіль “Ні хвилі, ані вітру”…
