Злі пригади проколюють, мов списами,
І скрадливо морочить пошиб скорби —
І біль пронизує, в думках несписаний,
Як у того, що бій програв хоробрий.
Причикнувши знетямлений на камені,
У надвечірній задивлюся обрій, —
І прояснем освівши, буде так мені,
Мов схилиться до мене батько добрий.
