Осмеркне запал слів і зсутеніють речі –
і з померхів у сад виходиш ти надвечір
і з дивом дивишся: згоріли ясені,
зотліли липи вже в жовтневому вогні.
І тільки повз плетінь стежок твоїх колишніх
останнім багром ще горять і клени, й вишні.
Сплеснувши крильми, день на захід мчиться вчвал
крізь заграву лісів і мрій далеких пал –
і гасне спогадом: так сплеском перелесним
майнули дні ясні, минули літа й весни, –
і котиться в далінь чужинну без мети
осіннє листя дум. І тихо меркнеш ти…
- Наступний вірш → Богдан Кравців – Я незнаному навстріч
- Попередній вірш → Іван Андрусяк – середньовічних полювань
(Оцінок ще немає)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші