Богдан Кравців – Поклик гір: Вірш

Маленький образок: по ріні рине Прут,
Ліси на збочах гір —
Далеким спомином якимсь стривожив грудь,
Згадав, неначе ліс захована кимсь шишка,
Зелені гори, бір.
Маленький образок друкованої книжки.

У серці загорів вогонь юнацьких туг,
як за розкішним сном.
Покинув я село, хати, людей і в луг —
Безмежне море трав пішов ловити шуми,
Немов збитошний ґном…
Щоби забути в них і поклик гір і думи.

Стелився гомін трав, пісні снував жайвір,
Метелики, квітки.
Для мене ж всюди — все: далека пісня гір,
І клекоти вірлів, і танок верховинців,
І морем хвиль верхи.
Нестерті образи на споминів сторінці.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Богдан Кравців – Поклик гір":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Богдан Кравців – Поклик гір: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.