Ударили об кригу тьмяні хвилі,
Січуть січневим зимном уночі —
І серце й руки змаргані навиліт
Пронизують пересторог ножі:
Що друзі повідходили декотрі,
Що вихор сад нам оголив дотла,
Що треба викидати ввесь непотріб,
Все, що суятність людська нагребла.
