Притихли нам колишніх буднів бридні,
в самотності темниць слова затвердли,
і думка гостра, точена, мов сверли,
вдирається в грядущі дні невидні.
Чого ж над нами, мов сльотаві тридні,
ллєте невгавно сліз ослизлі перли,
та й чом ви серце надвоє роздерли,
бідкуючи про долю нашу, злидні?
Ми прийдем ще! Ваш любий спокій збурим —
і наших віч лихі пристрітні вроки
жінкам порвуть їх мрії, сни прибажні.
І дітям вашим дряглотілим хмурим
запалимо серця і думи й кроки
на почини незважені й одважні.
