Ой, ти наш пане, пане Іване!
У тебе в домі та як у раю…
З гуцульської колядки
Ряснотою, разками рос і перел
розсипав хтось рясу барвистих снів
про ранній рай, що рястом нам синів,
ряхтів блакиттю, мов гірські озера,
і тільки відсвітом горить тепера
на віях дочок і в очах синів,
і з саду, що спалився, зосенів,
далеких згадок птаство срібнопере
на відліт б’ється. Клонить бо, відводить
до ночі нас тривога тьмянокрила,
морочить темним причуттям зими.
І стигне кров, живі холонуть води,
що зимний вихор поламає крила
і в рань ясну не вернемося ми.
