Але ростуть у присмерку нори
Брати, суворі і великі.
О. Ольжич: Рінь
Із сумерку прапрадідних печер
він виринув кріпкий і вузлуватий,
єдиний з тих, що вийшли полювати
у застуми борів — і їх роздер
розчавив дивий тур, або ізверг
у безвість Морок… Шкури вкупі м’яти,
робити землю йшла із ним прамати,
з-над лісових украдена озер.
І не було ніколи переводу
нащадкам їх: текли сини кремезні,
родилися майбутні матері.
І ряснотою щасною народу
земля людніла і раділи весни
і милувався Даждь-бог угорі.
