То часом радість понад вінця плесне
І розіллється дзвінко в перепліск —
І почуття уроче й перелесне
Окрилить щасно в самоцвіту зблиск.
На мить одну істоту всю поглине,
Пойме усього у полон хапцем —
І раптом знов грайливе і хвилинне
У безвість кане, згасне мигунцем.
