Руки стужавіли в змагу, окріпли карби і мозолі.
Полудень серце настиг — час достигання і жнив.
Розкоші, миру, ні тиші, ні величі-слави я прагну —
тільки снагою даруй, Господи, слово моє!
Дай, щоб жарою полудня воно наливалося, стигло
колосом жита важким, золотом щирим пшениць,
важчало соками ягід, тремтіло, пучнявіло, грало —
наче налиті ущерть кетяги зелен-вина.
Барвами всіми веселки даруй ще — молю — моє слово:
сонця багатством ясним, багром малинових уст,
синню води і блакиту й очей, що мінливі, як море,
біллю дівочих грудей, спраглих люби й повноти.
Але й пошли йому силу — пожаром палати й палити,
темряву тьмяних ночей пошибом рвати навпіл,
бурею знагла здійматись і тишу тривожити громом
і поривати серця покликом вольних боїв.
