Присвята
Коханій Ніль моїй нову збірку починаючи
Усі мої думки, усі стежки до тебе,
Пересправи усі, щоденний перебій,
І вітру вільний лет, дзвінкий пташиний щебіт —
Складаю у строфу — усе одній тобі.
Смуток
Густішають вечірні тіні,
Стукоче сумерк до вікна.
В моїй руці листок осінній —
Рука твоя тремка.
Вечір
Вагітний гронами вина, щасливий
Минає день поліття вересневий:
Ховаючись за яблуні і сливи,
Відходять нишком наші тіні в невидь.
Поліття
Зринає день яскраво й лунко;
Не все ще померком покрито:
Ще будиш ти міцним цілунком,
Ще палить рук гарячий приторк.
Радість
Кладуться тягарем на плечі літа,
В намисто пам’ять щонайкраще ниже:
Найперший усміх внученьки-лелітки
І приторк перший рученяток ніжних
Самота
Самотня гілка у вікні,
Торкає вечір крильми
І рясно гримкотить по склі
Дощ краплями важкими.
Жовтневе
Сузір’я грають в небі неозорім,
Між ними князем пнеться пишно місяць.
Вітри, зірвавшись, позривають зорі,
В болото сяйво місячне замісять.
Прозимінь
То перед наступом морозу
Немає втечі й оборони:
Сніг пелюсток навколо рожі
І ягоди калина ронить.
Згуба
Минули весни й ігри промайнули всі,
Із іграшок ми виросли хлоп’ячих —
І тільки з вітром котиться по вулиці
Загублений із дівчинкою м’ячик.
Сподіванки
Морозний вечір срібним горностаєм
В наш сад забіг, на грядку осени, —
Та все ми жданням весен проростаєм
І літом повнимось і досі ми.
Поклик
Холонуть очі в зимній тиші
І прозимки віщують снам.
На південь відлітають птиці,
Летіти треба й нам.
Розпач
Із пітьмою нічною впритул
Самотня дівчина на площі:
Русяву голову невкриту
І руки біле дощ полоще.
Листопад
Тривожать кров нам подумки недобрі,
Мов зазимки морозні восени:
Шикуються відходити за обрій
Оголені безлисті ясени.
Пригад
І поглядів привабливих єдваби,
І тіла любого солодка близь, —
То чаруванням молодої зваби
Знов наші дні осінні узялись.
Студінь
Морозним рушником день очі витер
І в сумерк зодягається імлисто.
Пустіє передмістя. Тільки вітер
По стежці шелестить торішнім листом.
Вікно
Відходжу з дому у далінь досвітню,
В морозну, зорями прозору рань:
Узорами твого чекання квітне
На склі шибок мережана герань.
Натюрморт
НА бруку в гущу позбивались кроки,
Купують щось — боюся, що не встигну:
Суниці — за червінця три коробки —
У ніч грудневу теплим півднем стигнуть.
Камея
Із вулиць крутежу облич мільйони
Зринають у нестримний буревій. —
Та в пам’яті моєї медальйоні
Єдиний образ твій.
Вітчизна
Далеким відзвуком дзвінкої гами
Приваблює минуле до мети:
Бродивши в рідному селі снігами,
у рай — до хати теплої зайти.
Шевченко
Про що тут книги й досліди писати,
Все сказано в строфі одній:
З своєю волею козак вусатий
На чорнім-вороні коні.
Відсвіт
Заїздивши юнацьким чвалом коней,
В ненатлому згоряючи пориві,
Знеобач зочимо у склі віконнім,
Що ми не ті вже — змаргані і сиві.
Дорога
Все більше в нашому полку прогалин,
Все менше рідних, дорогих облич, —
Та все ж на бій змагаєм, як змагали,
І б’ється в похід прапором наш клич.
Судома
Вгризаються у нерви, свердлять свердли,
Незрима в м’язах виразка ятрить,
Від болю злого почуття затвердли, —
І лікар діягнозу склав: артрит.
Аквареля
Під зимний подих снігової майви
За літом починаємо зідхати:
То квітли, намальовані мов, мальві,
Посаджені тобою біля хати
З роботи
Здолавши соятню й робіт судому,
Покинувши обмерзлих вулиць брук,
Так добре повернутися додому —
У теплий мир очей твоїх і рук.
Гостина
Чому співати про літа останні,
Дігнавши на калиновім їх мості?
Відкриєм двері в радіснім чеканні:
Онученька іде до нас у гості.
Лютий
Плеса озер і поглядів замерзли,
Взялася груддю подорожня твань.
Ворушиться ще тільки земна незглиб
Корінцями озимих прочувань.
Бій
Хай б’є поразок почуття нестерпне,
Хай в рани біль вгризається, скемить,
До смерти серце твердю не остерпне,
Не спиниться любити ні на мить.
Час
Жене ридван запряжений у триконь
Нестримано у безвісті проваль:
Риданням не спинити, ані криком
Його шалений стрімголовий чвал.
Розталь
Вже вітер сніг і ожеледу вимів,
Провіяв тепло сквери й вулиці —
І леготи леліють невловимі,
Як радости лелітки на лиці.
Провесінь I
Тяжких снігів білінь навколо хати
Порозгрібали промені до дна.
Прорвавши білої зими загати,
Біліє тільки проліска одна.
Провесінь II
Обмарює чудними марець штуками
Метляє снігом, мжичить у дощі.
В морозний ранок до вікна застукали
Накраплені у прозелень кущі.
Промені
Тремтить ще зимний березень з просоння
Ще в’язнуть ноги в снігову невилазь.
В куточку грядки, під вікном — навсонні,
Крокосів жовтих китичка з’явилась.
Березневе
Лілові крокуси розквітли в березні,
Беруться бронзою беріз бруньки —
І дивимось, пристанувши на березі,
Як лід скресає на плесках ріки.
Прорість
Відлюдно якось на душі і зимно нам.
І — теплої запрагнувши руки —
Чекаємо, що зійде ось озимина,
Продзвонять водами живі струмки.
Вруна
Знадвору вітер. Ночами не спиться.
Вривається у двері березіль.
Від зір злітається до зерна птиця,
Злинає зерно із землі до зір.
Хроніка
Листки подій листаємо окремі
Про все, що зустрічалося колись:
Із померками промені впереміж
І радощі із смутками сплелись.
Світання
Прорветься пташки скрик крізь ранню сутінь —
І вже в кущах і тьохкання і трелі
Зливаються у щебіт всюдисутній,
Гойдаються в навсоння грайній релі.
Веселки
Зав’язані вузлом шляхи далекі
У дідову країну, в рай бабусин —
Відлунням тільки б’ється в вікна клекіт:
То з вирію летять додому бусли.
Нагад
Здавалося б: уже цілком привикли
До днів чужинних і пишнотних міст,
Та завжди знов пронизує нас виклик —
З гаїв далеких івольжиний свист.
Ранок
На грядці квітня свічечками світять
Підсніжники і проліски тремкі —
Сповняються сподіванням суцвіття
І промені, і погляди й думки.
Щороку
Скульптуру сніжних баб промінням палять
Закохані в теплінь квітневі дні:
Це все було вже, знаємо напам’ять —
І ждем його у черзі нескладній.
Втіха
До внучки Тані прикотився котик,
Пухнатеньким клубочком Мурчик-Мрук —
І м’ячиком навколо неї котить,
До ніг їй треться, горнеться до рук.
Яр
Стоятиме пора квітнева й тепла —
І буде кільчитись зі скиб насіння,
Прозябнуть із ріллі зелені стебла,
Заграє рястом зору квітка синя.
Мережка
Онуками радівши щасно милими,
Вишивані їм стелимо доріжки,
Тчемо бажанням добрим квітні килими,
Даруєм втіху медяної крижки.
Озимина
Лелечі лети зором проводжаєм,
Квіток пагіння ростимо просте, —
Чекаючи, що щедрим урожаєм
Озимий засів слова проросте.
17 квітня 1972
(Париж-Мюнхен)
Безперестанно — поїзди й дороги, —
Та в вікнах і в очах мотив один:
З зорею разом місяць яснорогий,
Мов стяг твоїх квітневих роковин.
Гості
Розігрались оченята,
Сміх і радість гомонять:
Будем двері відчиняти,
Зустрічати внученят.
Подум
Майнула мить, мов сніжка срібнобіла,
Направлена за поглядом у ціль.
І думка білкою по гілочці пробігла,
Затріпотіла — зловлена — в руці.
Carpe diem
Не кидаєм уже кружків і ратищ,
Хвилину тільки ловимо прудку,
Щоб, відірвавшись від роботи, гратись
З онуками у піжмурки в садку.
Відрада
Буває ж у житті, не тільки в віршах,
Той самий завжди міниться мотив:
Страждання в щасті — доля не найгірша,
Осінній смуток — дні нам золотив.
Мрія
Із розшумів прудкої провесни
Зринає забаганка заозерна:
Іти за плугом, прокладати борозни —
І розсипатися ряснотою зерна.
Намисто
Так хай же будуть очі променистими,
Хай квіттям стеляться стежки грядок:
Лелітки сміху й радости намистини
Нанизує онученька в разок.
Надхнення
Неспинним струмом час нестримно рине,
Обточує хвилин грайливих рінь —
І розсипаються до зір жарини
Думок прозорих і зірких прозрінь.
Майбутнє
То буде певно так: по роках розлуки
З чужих повернемось розстайдоріг —
На юности невиміряні луки,
На батьківський протоптаний поріг.
Визнання
Твоїх же не затьмарити тюльпанів,
Не переважити троянд красу, —
Замість букета для моєї Пані
Лиш горстку строф незграйних принесу.
