Суворі речі в нас і думка
одна все в мізку, наче цвях, —
і хвилі смутку, туги й болю
ховаєм глибоко в серцях.
Того ж пробачте, товариство,
доріг колишніх, бур і злив,
що ті хвилини несказанні
я дзвінко в пісню перелив.
- Наступний вірш → Богдан Кравців – То часом в померках темничних
- Попередній вірш → Богдан Кравців – Як дні невольні, горді до-загину
(Оцінок ще немає)