Леліють золотом русяві пуклі
В онуки, дівчинки моєї Тані.
Немов опуки котяться опуклі
І сміх її і погляди світанні.
Ще тільки часом в радіснім догоні
За щастям розмурликаним, пухнастим,
Чи в грі, як день дитячий, невгамовній,
Ухопиться за руку, щоб не впасти.
