І знов за раєм рідним банно,
Зринають спогади заснулі —
В Кастель Ґандольфо, над Альбано,
Кують на досвітках зозулі.
У піню осінь з ластівками
Туди б ми знову полинули,
Та б’ється прибаг наш об камінь,
Немов відлуння днів минулих.
- Наступний вірш → Богдан Кравців – Праосінь (То ранком із квітками)
- Попередній вірш → Богдан Кравців – Дружині
(Оцінок ще немає)