Твердих годин настирливі удари
силяю в дні в малій темничній нижі —
і знаю: десь вогні ненатлі й хижі,
лишає осінь десь криваві згари.
А тут нудьга задрипані обмари,
і дні бездільні чорним червом грижі
вгризаються у серце, мізок, крижі —
і думи точить цвіль гнилої змарги.
Ех, вабить воля! — Вирватися, вмерти
з бучним юнацтвом у борні охочій,
нагально впасти від ножа, чи кулі!
І вже горю. Встаю запеклий, впертий
і в смерти видираю дні та ночі
на ці прийдешні одчайдушні гулі.
