I
Лицарю білий, приїдь і витай поміж нами!
Ось вже за горами сяє й горить нам шолом твій,
золотом ткає проміння розстелені мряки,
цвітом твоєї одежі сади розцвітають,
в росах і шумах потоків зоріють сліди
золотокованим шляхом твойого коня.
О, не минай, опромінений, нашої хати,
квіттям і зеленню браму тобі ми вквітчали,
вічний вогонь запалили на ватрі своїй
й сіллю зустрінем тебе й колачем золотим!
II
Лицарю білий, що борешся з силами ночі,
й ранком звитяжно метаєш на небо диск сонця,
й пітьму в долинах розводиш з надхмарних вершин
гомоном смілого бою і блисками стріл, —
сили залізної дай молодим нашим тілам,
радости й ритму змаганню і вправі твердій,
золота кучерям нашим і бронзи обличчям,
щоб і сильні ми були та й одважні, як — ти!
