Ніч темна,
…Ніч тишна.
Замкни моїм ворогам губи й губища,
Щоки й пращоки,
Очі й праочі,
Щоб вони на мене… очей не витріщали.
Із любовного замовляння
Я не збагну, не зглиблю, що зо мною:
чий зір лихий, той погляд зловорожий
мене пристрів, затьмарив, заворожив,
наливши жили неміччю жахною.
І не згадаю, хто це обмарною
покарою мій мир ясний тривожить,
чом обридом блуджу по світі Божім —
все покрадьки і завжди одиною.
Не сяє сонце вже ж мені, ні зорі
померклому з безсонниць і задушшя,
що спалюють гарячкою дотла.
І тільки часом у пориві хворім
химерним здогадом на мить займуся:
що це, кохана, ти мене врекла!
