З урочищ і гаїв, із рідного привілля –
в чужину ідучи – узяв я жменю зілля,
і горсточку пісень, і жмут цілющих слів.
В дорожній клунок вклав і чаром перевив:
любисток і чебрець, шавлії трішки й рути
про вроки і дання, від пристріту й отрути;
а надто ще листків гіркого полину.
Та стерлося все те у сумішку одну –
і нині гірчавінь на серці безустану…
Зберіг окремо я лиш пучечку євшану:
щоб, нюхавши його колись, мої сини
знайшли додому шлях далекий та ясний.
- Наступний вірш → Богдан Кравців – Кривавим листом
- Попередній вірш → Богдан Кравців – Служу камені знов
(Оцінок ще немає)