Ой весна, весна, та весняночка
А де ж твоя донька та паняночка.
Із пісень-веснянок
Скресає крига, сніг стає водою,
струмують вруна і прудкі струмки —
і давній спогад пошумом ріки,
далеким шумом кличе нас тудою,
де квіттям юним, кров’ю молодою
горів кохання пошиб чарівний
і в танець вабив приторком руки,
в обміть п’янливу любого прибою.
Ще мить — і знову витягнеться струнко
станка берізка і, навшпиньки ставши,
цілунком усток, пелюсток торкне.
І закоханням, мов солодким трунком,
наллється серце, як давно, як завжди,
як давня юність — щасне і ясне.
