То знову гуси сплеском крил розплескали
Затоки днів, злинаючи на хвилі.
Їх крик відлітний б’ється понад плесами
І просторінь пронизує навиліт.
Під осінь пізню нових мрій не вимрію,
Той самий завжди залишиться клич нам:
Одна дорога стелиться до вирію,
Мов крик гусиний — вічна й невідклична.
