Полудня літнього розжеврений розлив
і гусне оливом важким повітря.
І тільки в далині: Гроза майбутніх злив,
і подих бурі і рвучкого вітру.
Ми вдвох посеред піль. Тремтить гаряча синь
мереживом безвітря золотого.
І зморений заснув мій синєзорий син
неждано так на зелені мурогу.
Примкну на мить я очі. В хвилях далини
рокочуть роки… Це ж не сон-омана:
Злилися в степ безкраїй і луги й лани,
і зелень їх — блакить гарячетьмяна.
В широких степових розстайдоріг вузлі, —
валки, обози, вартові при зброї,
і покотом вояцтво по жаркій землі,
і разом син мій — в сірім однострої.
Над ним, як ось — і тиша, і блакить німа,
важка грозою, вагітна боями —
Та сплять усі — і спить мій син, поки сурма
прокине владно їх зо сну й нестями.
