Вийди, вийди, Іванку,
Заспівай нам веснянку…
Із чернігівських веснянок
Напровесні він опудом сердитим,
ненатлий м’яса й пива, пухлий дід,
прокинеться, поламле кригу й лід…
Гладкого вепра, глечик оковити
старому в жертву принесу, щоб ситий
він подобрів і випустив на світ
із глибів дочок уродливих рід
топтати ряст, вінки купальні вити.
Віддячить добре він. В зелену пряжу
їх поглядів поглине — і на плеса
озер я зрину світлі й захватні —
і зморений данням русальним, ляжу
на ложе очеретяне, в чересла
лілей і ряски — глибоко на дні.
