В’язничних дум і днів нещадні жорна
Здавили серце вбгане у квадрати
холодних келій, де замки та ґрати, —
але людина вільна й необорна.
І з челюстів закутих ям, мов з горна,
все буде полум’я жаги палати
людей ненатлих чину та розплати —
і кров бурлитиме в їх жилах чорна.
Отак — по творчого пориву стромах
змагаючись, — в суворих ямбів спокій,
в карбовані тверді рядки сонетів
заковую життя гарячий омах,
кривавий цвіт на обміті глибокій
в’язничних дум — пручання, змагу й летів.
