Незримим розчерком роки розміряли
Дорогу нашу до грудневих зір.
Ти дні мережиш мислями і мріями,
Барвистий вишиваючи узір.
Квітки, що їх у юності ростили ми,
Пташок, що в соняшну блакить летять,
На рушники виводиш, то на килими,
Внучатам — на доріжки у життя.
