Я незнаному навстріч зряджаю удень кораблі:
лопотять так весело, мов крила, їх паруси білі
і до них розсипаються сонцем і гомоном хвилі —
і несуть їх одважні вітри до чужої землі.
А як дні погасають й самотні ідуть вечори —
я не жду кораблів, що далеко-далеко на морі,
що безвпину пливуть, поринають в світи неозорі
і незнаному навстріч везуть завжди нові дари.
