Як гасне день і меркнуть очі
і пал потухне в голові,
приходить ід моїй постелі,
сідає заздрих любці дві.
Одна милує, присипляє.
А тая дивиться до віч,
холодним поглядом тривожить…
І так сидять — і смерть, і ніч.
- Наступний вірш → Богдан Кравців – Застиглим оливом на серце
- Попередній вірш → Богдан Кравців – Прибралися гілки та ґрати
(Оцінок ще немає)