Як птахи в далечінь, під бурю і під громи,
від рідних зір і гнізд відбилися давно ми.
Йшли повенню вогні. І задуми й доми
згаряли нам дотла — і далі ми з дітьми,
тікали далі в світ — як птахи — безупину…
Хоч промінь спогаду, хоч мрій одну жарину
хотіли зберегти, голубити в серцях —
про край, про рідний наш! І завжди темний шлях
одводив далі нас, у далеч невідому…
Знайшли чужину ми, згубили путь додому.
І нині молимось, щоб знявся буревій,
щоб хоч дітей привів до рідних зір і мрій.
- Наступний вірш → Богдан Кравців – Із миру тихих сіл
- Попередній вірш → Богдан Кравців – Під чужими зорями
(Оцінок ще немає)