Як звірі, простір ми любили,
блакити далечі й води,
і хижу волю, й вовчі ходи
в людні тривожні городи.
І нині нам, як звірам, кліті
і хід, розміряний улад:
чотири кроки, все чотири —
туди й назад… туди й назад…
- Наступний вірш → Богдан Кравців – Знечев’я березневе сонце
- Попередній вірш → Богдан Кравців – Застиглим оливом на серце
(Оцінок ще немає)