Теща дитя колисала,
І дитині приспівала:
— Люлю, люлю, татарчанко,
По доненці унучатко!
Із пісень, зібраних Ж. Павлі
Спинилися. Ще рідні мріють зорі,
ще пахне п’яно м’ята й майоран —
та кров’ю горя, і розлуки, й ран
їм слід значать шляхи татарські чорні.
І завтра вже в чужого сонця горні
запліднить їх тіла насильний бран
і, клявши біль нещадний і Коран,
родитимуть дівчата винозорі.
Ростиме з родів тих насліддя нове,
бурлитиме снагою молодою,
жагою буйною гарячих лон…
І в землю матірню й чужу синове
щоразу будуть ринути ордою
і рідну кров займати у полон.
