У саду журливо шелестіла липа,
вікнами спросоння надив супокій,
скрипом при криниці журавель захлипав,
як виходив ранком в простір гомінкий.
Не спинились очі… і пішов шляхами,
не спитавши в себе, ні в кого: Куди?
Я — і світ широкий, з небом понад нами
синім і глибоким, як плеса води.
У просторах: вітер і зелені герці,
чимсь забутим квітне жовтий молочій.
Я — і світ широкий — і ще туга в серці,
туга, як гаряча тьмяна далечінь.
