Густа імла на світ лягла,
Пусті поля встелила.
Цілий простір, з землі до зір,
У море замінила.
Глядиш — дарма! Нічо нема,
Лиш сірі зимні хвилі,
Пожовклий лист, і вітру свист,
І квіти перецвілі.
Сухі вінки, бліді свічки
І похоронні нути;
Цвинтарний дзвін — життю проклін —
Забути! Ах, забути!
Як гураган крізь океан,
Летить до вуха мого:
«Мовчи, терпи, нічо не жди,
Не виглядай нічого!»
