В думках не раз мандрую я полями
Доріжкою вузенькою крутою,
Якою бігав скорими ногами
Дитиною малою.
Кожніську межу знаю, кожну ниву
І полину корч кожний, кожну квітку,
Отут сусіда, там бабуню сиву,
А там стріну сирітку.
Сусід пшеницю жне, стара бабуся
Столітніми руками вибирає
Лен синьоокий, сирота Катруся
Гусей пасе й співає.
Летить сирітська пісня над полями,
Мов восени те павутиння срібне,
А люди чують й кивають руками:
«Комусь й воно потрібне».
Комусь потрібне. Ось бабуся сива
Лен вибрала, в руці держить, думає,
Ніби це їй сирітка нещаслива
Про молодість співає.
Ніби цей спів далекими шляхами
Через ціле життя до гробу в’ється…
Посеред нив беззубими устами
Бабусенька сміється.
