Пливи, моя лодко, по хвилі
В спокійну вечірню годину!
Вже мли, ніби сни легкокрилі,
Снуються й лягають на скелі,—
Неси мене, лодко, в даль синю!
Он, видиш, як гори дрімають,
А хмари, а мряки, як думи,
Від гаю до гаю літають,
І шепчуть їм щось і співають
Високих ялиць сумні шуми.
Чому ж би й мені, моя лодко,
Не мож на хвилину заснути
І спати спокійно-солодко?
Чому ж би й мені, моя лодко,
Не вільно життя позабути?
