На гостей зала мовчки жде,
Як бойовище жде на битву,
Вже мати донечку веде
І шепче, ідучи, молитву,
А доня, як у бій іде.
Іде, як в бій, а серце в груді,
Як пташечка, тріпочесь, б’є:
«Ах, що то буде, що то буде,
Як перший кадриль не піде?
Що скаже світ, що скажуть люди?»
А мати молиться так ладно,
Не знає лиш, котрим святим,
Щоб ненадійно, ненаглядно
З’явився ясний херувим
З платнею доброю, порядний,
Щоби з’явився і з собою
Забрав її доньку, надію.
А доня йде, немов до бою,
А мати мріє любу мрію,
А в залі валець ллєсь тугою.
