Чого ж ти, серце, хочеш?
Засни, засни!
В бурливій темній ночі
Найкращі сни.
Що блискавка засвітить,
Що вдаритть грім,—
Згадаєш жінку, діти,
Свій рідний дім.
Згадаєш прежню долю,
Давнє життя,—
Й будеш ти витись з болю,
Як та змія.
І скажеш: чом ти, боже,
Мене не взяв?
Був би я нині, може,
Тебе не кляв.
Був би я на сумління
Не брав гріха,
Таж люди не з каміння,
Не з порохна!
Таж люди пам’ять мають,
Таж серце в них,
Вони не забувають
Живих й вмерлих.
І ввік їм не забути
Ні кривд, ні ласк.
Мабуть, і в гробі чути
Кайданів брязк.
Як на стіну упаде
Невинна кров,
Біли, не даш їй ради!
Являєсь знов.
А скільки крові тої,
А скільки мук,
І скільки кривди злої
Й злочинних рук!?
І як же тут заснути,
Як прийде ніч?
Прожите й перебуте
Не сходить з віч.
