Сонце гасне. З його ясного ока
По полях широких, по діброві
Струї світла ллються пурпурові,
Як з глибокої рани посока.
Небо млою заходить, дрімає.
Пусто й тихо довкола. Аж з ліса
Вибіг вітер, голодний гульвіса,
До землі припав і кров спиває.
Страх пішов полями. Задрижали
Ниви, стернями покриті. А дороги
Піднялися, глянули — і в ноги.
Як шалені гонять й никнуть вдалі.
Даром їх хрести, терпінь символи,
Що стоять самотні над шляхами,
Завертають, кивають руками,—
Не вернуться!.. Чорно, страшно в полі.
