За Пушкіним
. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Ранком ми до воза сіли,
На вигоду і на все
Забуваємо й без цілі
Гонимо лиш: в’є та в’є!
У полуднє — годі, брате!
Нас болять усі кістки,
Треба трохи уважати
На вибої, на горбки.
А під вечір — і привикли.
Віз жене, дрижить земля,
Ми дрімаємо і їдем,
А час коней поганя.
