З кадильниць срібних дим снується
І гине в облаках склепінь.
В монастирі вечірній спів кінчиться,
Гасять свічки, ідуть. Якась черниця
Під образом клячить, мов тінь.
Сама-одна, посеред стін святині,
Не молиться, в іконі топить зір.
А на іконі трави, квіти сині,
І мати божа клякла при дитині —
Здалека видно пасмо гір.
А на іконі небо, сонце сяє,
Метелики літають на квітках,
В доспілім житі коник польний грає,
Пречиста мати сина вповиває
І поцілуй складає на устах.
Воно ж таке маленьке — а сміється!
До мами білі руки простягло…
Посеред зимних стін клячить черниця,
Вдивилася в ікону — щось їй сниться —
Де? І коли воно було?
