Місяць кохати хоче,
він пісню кличе щоночі,
та заворожене ніччю
в камінь його обличчя.
Збуджений юнак снами,
в злобі закляклій заплямив
постелю мого весілля
піною божевілля.
День мій тепер — незрячий,
мій син без матері плаче:
єдиний-бо світ — шалений
місяць, мій наречений.
П’є він в гульні щонічній
пісні мої люнатичні,
і в темну постелю кличе
камінь його обличчя.
