1
Сьогодні
я поклав на долоню листок
і подумав про тебе, Богдане Ігоре Антоничу:
не було б затісно в листку,
хрущем
було б не страшно.
Сьогодні
я подумав про дні твої,
Богдане Ігоре Антоничу:
кімнати,
де регочуть грамотні міщани, —
а ти:
на щоках рум’яність, немов від швидкого бігу,
і так дуже хочеться досягнути чогось
там …
там …
2
Відображення свої
ти дотиком дитинним лишав на живих свідках:
на липі,
на бджолі,
на ласкавих лисицях.
І вони
казали тобі, хто ти.
я знаю:
ти був добрий,
такий, як Божі свідки,
такий, як ті,
що їх мордують рибалки й дроворуби,
такий, яких люблять діти,
такий,
як посли з Золотомор’я.
3
Сьогодні
я почув, Богдане Ігоре Антоничу,
як пританцювало до тебе чорне весілля —
чорне весілля
в зелених сап’янцях —
і взяло тебе
у вир своїх пісень.
Не було страшно — ні,
бо ти мав друзів
ласкаволистих,
безмежнооких, —
бо ти звав,
як бути самотнім.
Бо щоніч ти слухав
таємні розмови
доброзичливих Співучасників.
